Чи Ви коли-небудь довгий час не виходили за межі свого житла? Декілька тижнів або, можливо навіть, місяців. При цьому займаючись одним і тим самим. Щоб кожен наступний день був як попередній. Ні? Ну, тоді мені складно буде передати ті емоції, які відчуває малеча, яка живе в дитячих будинках.

Одного разу я побачила статтю в Інтернеті про дитячі будинки  і  відразу ж замислилася - як же там жити? Чи є якась надія на майбутнє? Чи хто піклується про ту малечу?

У мене є маленький братик, йому всього 3роки, а тому я знаю, як таким малюкам не вистачає уваги, піклування та тепла. І я вирішила зайнятися доброю справою, а чому б і ні? І дітлахам приємно буде, і я буду задоволена. Того ж самого дня я знайшла список дитячих будинків, в які ми змогли б відправити щось корисне.

Уже наступного дня я запропонувала цю ідею своїм однокласникам.  Десь за 2 тижні ми  назбирали надзвичайно багато корисного. Небайдужі приносили все, починаючи від простого олівчика і закінчуючи велетенським ведмедиком.

Потім ми порадилися і вирішили відправити це все у Кременчуцький обласний спеціалізований Будинок Дитини та Гадяцький будинок інтернат.

Мої батьки мене радо підтримали, і вже через 3 тижні з татом та своєю подругою відправили все на місце призначення.